Коли на афіші бачиш імена лауреатів престижних всеукраїнських міжнародних конкурсів Олени та Ігоря Мацелюхів, можна бути певним: спокійним слухача вони не залишать. Енергетика двох творчих сердець, помножена на правічну енергетику двох знакових для історії музики інструментів ‒ органа і флейти Пана воістину творить на концертах цього талановитого подружжя справжні дивá. Слухач ніби мандрує у часі, поринаючи то в епоху “короля органа” Йоганна Себастьяна Баха і його сучасників, то у сиву євангельську давнину, стаючи свідком найдраматичнішої сторінки історії християнства ‒ шляху Спасителя на Голгофу, його хресної смерті та Світлого Воскресіння. Церковна музика змінюється світською, але цей поділ суто умовний ‒ адже справжня музика (а іншої пані Олена та пан Ігор не грають) завжди високодуховна…

Концертна програма “Benedictus” (початкове слово католицького піснеспіву “Благословенний Господь, Бог Ізраїлів”), яку подружжя Мацелюхів представило 11 квітня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла Луцької дієцезії Римсько-католицької церкви, не стала винятком.

Саме на сакральне сприйняття виконуваних творів налаштувала присутніх у слові-пролозі ведуча дійства ‒ лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко, ‒ наголосивши на знаковості дати концерту (в католиків ‒ Свято Божого Милосердя, у православних триває Великий піст), а першим твором, який Олена Мацелюх представила слухачам, був Grand Choeur з Меси cлаветного французького композитора і органіста ХІХ ст. Сезара Франка. Велична і красива, сповнена розмаїття емоцій та містичної глибини музика пана Сезара стала зразком для прийдешніх поколінь митців-музикантів Франції.

Щодо Йоганна Себастьяна Баха, то про нього можна мовити, перефразувавши Маяковського: “Коли ми говоримо «Бах», маємо на увазі “орган”, коли ж ми говоримо “орган”, найперше маємо на увазі Баха”. Тож концерти духовної (а особливо органної) музики майже неможливо уявити без творів великого німецького композитора. Три з них було представлено і на згаданому дійстві, причому спочатку були представлені Хорал із кантати № 147 та органна Пасакалія до мінор ‒ твір за мотивами 26‒28 глав Євангелії від Матвія, де йдеться про хресний шлях, розп’яття, Воскресіння й Вознесіння Ісуса Христа, цікавий ще й наявністю біблійної числової символіки (тема і 21 варіація ‒ 7х3). Токата ж і фуга ре мінор, за якою зазвичай і впізнається неповторний музичний почерк Й. С. Баха, прозвучала ближче до фіналу (передостанньою). Слухачі вкотре отримали чудову нагоду почути (у згаданому вище Хоралі) як блискучу гру Олени Мацелюх (до слова зазначу, що нещодавно пані Олена захистила в Чехії дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора філософії на тему “Сакральне і профанне в органній творчості композиторів України та Чехії”) так і флейту Пана, якою майстерно, по суті, віртуозно володіє Ігор Мацелюх. Цей чудовий дует (чи тандем) виконавців сповна виявив себе також у “Мелодії” з опери Крістофа Віллібальда фон Глюка “Орфей і Еврідіка” (пригадую, як мій батько, ставлячи свою першу в Луцьку виставу ‒ “Блакитні олені” Олекси Коломійця, ‒ використав як музичний лейтмотив саме згаданий твір Глюка), в “Роздумах” Жуля Массне із опери “Таїс”, у “Радості кохання” Фріца Крайслера та “Забутті” великого аргентинця Астора П’яццолли. Слухаючи поєднання-синтез флейти Пана з органом починаєш розуміти суть отого ефекту “машини часу”, який зазвичай присутній на концертах Олени та Ігоря Мацелюхів: уже у використанні згаданих інструментів закладений віщий перегук епох ‒ адже багатоцівкова флейта є найдавнішим пращуром “короля інструментів” (якщо “предком” вважати Ктесибіїв гідравлос). Автор цих рядків уже писав про лікувальний ефект музики, назвавши вплив органа ‒ на відміну від музикотерапії, ‒ “музикохірургією”. Дозволю собі ще одну метафору: флейта Пана і орган ‒ це інструменти-“мислителі”, “філософи”, чиє звучання налаштовує на роздуми про Вічне, тож виконання такої музики у стінах храму вважаю більш аніж доречним.

Сказане вище повністю стосується й сольних, суто органних виступів Олени Мацелюх. Коментуючи представлені в концерті твори, ведуча Оксана Єфіменко навела вельми промовисті слова пані Олени: в одному з інтерв’ю мисткиня зізнавалася: “Я просто не уявляю свого життя без органа. Граю кожен день. Коли у людини є мета, що втілюється в життя ‒ це неймовірні відчуття”. Підтвердженням цього є більш аніж 20 сольних програм музикантки, а якщо говорити про цей конкретний концерт, то впевнитись у рації Олени Мацелюх можна було, прослухавши такі композиції, як “Собори” з “24-х фантастичних п’єс” Луї В’єрна, “Benedictus” сучасного українського композитора Богдана Котюка (пригадую, як він вів концерт пані Олени у цьому ж костелі 12 травня 2018 року), Токату з Симфонії ре мінор Александра Гільмáнна та, власне, всі твори, які прозвучали впродовж дійства.

Завершився концерт уже згаданим “Забуттям” Астора П’яццолли у виконанні Олени та Ігоря Мацелюхів. Як відомо, в березні цього року музична спільнота і численні шанувальники творчості Великого Астора відзначили 100-річчя від дня його народження. Маестро здійснив справжню революцію у мистецькій свідомості, вивівши танго за межі танцмайданчика й трансформувавши у яскравий жанр академічної музики. І, попри дещо сумну назву твору композитора, маємо констатувати: такі концерти, як “Benedictus” забути неможливо ‒ як і все, що представляють Олена та Ігор Мацелюхи.

Ігор БЕРЕСТЮК