7 березня у стінах Кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла Луцької дієцезії Римо-католицької церкви відбувся вечір музики органіста костелу Петра Сухоцького.

Це далеко не перша зустріч лучан із відомим музикантом, як, до речі, й пан Петро має доволі широку географію виступів ‒ його таланту аплодували, окрім українських слухачів, також на концертах у Білорусі, Латвії, Естонії, Польщі, Австрії, Німеччини, Італії.

Ведуча дійства ‒ лауреатка премії імені Агатангела Кримського Оксана Єфіменко, ‒ нагадавши присутнім про концерти фестивалю “LUCHESK ORGANUM” та знакові виступи на ньому митців із Франції, Хорватії, Чехії та України, підкреслила особливий символізм назви нинішнього концерту Петра Сухоцького ‒ “Весняна фантазія”: адже він відбувся за вісім днів до початку православного Великого посту. Згадала Оксана Анатоліївна й про орган німецького виробництва, встановлений у костелі 22 роки тому, навівши його основні характеристики.

Якщо орган, ‒ образно кажучи, ‒ “король музичних інструментів”, то великого німецького композитора Йоганна Себастьяна Баха (1685‒1750) по праву вважають “королем” світового органного мистецтва.

З творів славетного Маестро, власне, й розпочався згаданий концерт – у виконанні Петра Сухоцького прозвучала Фантазія соль мажор та “Kommst du         nun, Jesu, vom Himmel herunter” (“Ти зійдеш, Ісусе, з Неба”) з циклу “Шість Шюблерівських хоралів”.

Секрет творчого безсмертя Йоганна Себастьяна Баха відомий: усе своє життя Митець творив у ім’я Бога, його підхід до написання музики полягав у безнастанній молитві, розмові з Всевишнім. У розмові цій композитор сягав особливого духовного рівня, на якому стають неважливими конфесійні відмінності (адже Спаситель не створював ні конфесій, ні патріархатів – їх створили люди), і факт, що в католицьких храмах звучить музика лютеранина Баха, є найкрасномовнішим підтвердженням того, що Господь ‒ Єдиний.

Концерт “Весняна фантазія” містив у собі чимало відкриттів ‒ насамперед для  “неофітів”, які лишень прилучаються до сприйняття органної музики. Якщо ймення Баха у всіх на слуху, то твори, скажімо, Альфреда Калниня (1879‒1951; написання прізвища цього латиського композитора у спеціальній літературі іноді варіюється між “Калнинь” і “Калниньш”) відомі людям, глибше обізнаним у світовій органістиці, а творчість норвежця Б’ярне Слуґедала (1927‒2014) стала благодатним відкриттям і для автора цих рядків (знайти персоналію композитора у Мережі було доволі проблематично ‒ довелося звертатися за допомогою безпосередньо до Петра Сухоцького, за що йому окрема дяка). Взагалі, мало який інструмент (хіба що ще скрипка і саксофон) здатний так глибоко проникати своїм звучанням у людську душу, як орган. Причому все відбувається стрімко – оживають звуки під пальцями музиканта, й поліфонічна мелодія заповнює собою аудиторію, серця і свідомості слухачів. Не пригадую (вік, очевидно, бере своє), чи писав я вже про цілющі властивості класичної музики, але якщо писав, усе ж повторю: звучання струнних смичкових інструментів для мене співмірне з терапевтичним впливом, а от орган нерідко виступає в ролі хірурга ‒ проникаючи в душу людини, його звучання ніби відсікає (бува що й без анестезії) весь непотріб, що гнітив її й заважав духовному зросту.

Це можна сказати, либонь, майже про кожен твір органної музики з числа тих, що звучали в концерті – не стали винятками й Фантазія соль мінор згаданого Альфреда Калниня та Фантазія на норвезьку тему Б’ярне Слуґедала. Сильне враження справило Скерцето з циклу “24 п’єси у вільному стилі” відомого французького композитора і органіста знаменитого Собору Паризької Богоматері Луї В’єрна (1870‒1937) ‒ людини надзвичайно драматичної долі. Для тих, хто знає Мікаела Таривердієва (1931‒1996) лише за музикою до кінофільмів “Прощай!”, “Кохати…”, “Сімнадцять миттєвостей весни”, “Іронія долі, або З легкою парою” тощо, гадаю, таки несподіванкою було б почути  Арію з органного концерту №1 “Cassandra” (Кассандра ‒ ім’я легендарної троянської пророчиці, про яку, до речі, писала й Леся Українка в однойменній драматичній поемі), а поміж тим, Мікаел Леонович почав писати твори для “короля музичних інструментів”, іще навчаючись у Музично-педагогічному інституті імені Гнесіних, у класі славетного Маестро Арама Хачатуряна. Він ‒ автор трьох концертів для органа, десяти хоральних прелюдій (спільна назва – “Наслідування старих майстрів”), симфонії для органа “Чорнобиль”, тож виконання в концерті “Весняна фантазія” арії з “Кассандри” розкрило ще одну грань різнопланової творчості М. Таривердієва.

І, звичайно, справжнім сюрпризом прозвучала фінальна Фантазія на теми опери Жоржа Бізе “Кармен” відомого британського і американського композитора та органіста Едвіна Генрі Лємара (1865‒1934). Цей твір іще раз підтвердив вузькість і однобокість сприйняття органа широким загалом як інструмента суто культового, церковного призначення.