20241122143540.jpeg, фото
23 листопада 2024, 10:00

23 листопада – День пам’яті жертв голодоморів

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

У 2024 році День пам’яті жертв голодоморів припадає на 23 листопада. Гаслом цьогорічної кампанії з ушанування є: «Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів!»

Чому українців вбивали голодом?

Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Натомість створили квазідержаву УСРР зі столицею у Харкові.

Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

Як українців вбивали голодом у 1932-1933рр.?

Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась «ліквідація» найзаможніших господарств.

У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, незважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було «розкуркулено» понад 352 тисячі господарств.

Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців.

Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не «втратити Україну», шляхом знищення частини населення.

У липні 1932 року Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель. А вже 7 серпня ухвалюють постанову про «охорону соціалістичної власності», або «закон про п’ять колосків». У жовтні в Україну направляють спеціальну комісію із хлібозаготівель на чолі із керівником уряду СРСР Молотовим. Її завдання – посилення репресій і збільшення вилучення зерна в українських селян.

У листопаді вводиться режим «чорних дошок». Занесення населеного пункту чи району на «чорну дошку» вело до їх повної блокади, проведення спеціальних репресивних заходів, а значить – до повного знищення його мешканців.

Вже у грудні в Україну направляють Кагановича і Постишева для посилення хлібозаготівель. Влада переходить до повного вилучення харчів у українських селян. Наприкінці грудня із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель, вивозили усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал.

У січні 1933 року відбуваються масові обшуки в селянських господарствах, під час яких селяни були позбавлені останніх залишків їжі. Їх приречено на голодну смерть.

22 січня директивою Сталіна заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви затримали майже 220 тисяч селян.  І з них понад 186 тисяч силоміць повернули в села, де вони були приречені на голодну смерть.

У лютому українським областям починають виділяти допомогу – вибіркову і недостатню. Вона була спрямована не на подолання голоду і порятунок українців, а на забезпечення виробничих потреб у ході посівних і збиральних кампаній. Адже знесилені і старі люди, а також селяни-одноосібники не отримували допомоги. Смертність серед українських селян невпинно зростала.

У червні смертність від голоду в Україні досягла апогею. За оцінками демографів, того місяця померли від 800 тисяч до понад 1 мільйона осіб.

У серпні прийнято рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету та переселення у вимерлі з голоду села України колгоспників із російських областей і Білорусі. До кінця 1933 року переселили понад 100 тисяч осіб.

Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста  та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.

Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Згідно із дослідженнями українських демографів, у той час померло понад 1.5 млн. хлопчиків і дівчаток віком до 10 років.

Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Тож закликаємо всіх в цей день долучитися до Загальнонаціональної хвилини мовчання, яка відбудеться о 16.00 год. Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Свічки пам’яті на підвіконнях у домівках, офісах, деінде – не лише вияв скорботи, а й символ віри в майбутнє. Борись за Україну та підтримуй воїнів!

Згадаймо про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів!

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.