01 жовтня 2025, 17:09

«Бо плач свободи ще не дав нікому, а хто борець, той здобуває світ»: реабілітаційна мандрівка у Шепель для тих, хто виборює свободу

«Хлопці, чи усі присутні?». «Всі!», – відгукуються із салону автобуса. «Ну дивіться, бо будемо рахувати: що хлопчик, то вузлик», – сміються організаторки. Так почалась туристично-реабілітаційна подорож, організована Волинською ОВА напередодні Дня захисників для військових, що нині проходять лікування та реабілітацію в області.

Автобус поволі заповнювався людьми. За керманича – незмінний Сильвестр, ігумен Жидичинського Свято-Миколаївського Монастиря. Дівчат вітає теплими обіймами, а хлопців – міцним рукостисканням. А поки група на екскурсії, дочитує книгу, завбачливо прихоплену з собою.

«Сьогодні ми сподіваємось зробити для вас подорож, наповнену тим, чого зараз часто бракує – новими враженнями, щирими емоціями і теплом, з яким, повірте, усі ми готували цю пригоду», – провадить одна з організаторок Алла, коли всі вмощуються на свої місця. Саме у відомстві департаменту економіки, інвестиційної діяльності та регіональної політики ОДА – галузь туризму, можливості якої в час війни спрямували на потреби військових.

Дожидав воїнів на гостину давній Шеполь-град, сьогодні ж – село Шепель Луцького району. У місцевому будинку культури під каву-чай фахівці центру зайнятості невимушено і просто розповіли про практичні можливості для військових: гранти, мікрогранти, навчання, підтримка бізнесу ветеранів і членів їхніх сімей. Керівниця обласного управління з питань ветеранської політики Віта Прокопчук доповнила колег інформацією про перспективи від Мінветеранів та обласну програму, спрямовану на оздоровлення і реабілітацію волинських захисників з родинами. Тема викликала жвавий інтерес і запитання, вже після яких зал сповнив перестук підборів і музичних інструментів.

«Ой зійдімося, роде, погуляємо добре! Зійдімося, родиночко, бо вже ж нас багатечко! Нема цвіту понад цвітом, як любисток і м'ята, нема роду ріднішого, як батько і мати».

Запальні «Княгининські хорошухи», яскраві наче разки червоних коралів. Співають серцем, а жартують так, що воїни не стримують сміх.

– Вова, ти якщо станцюєш, то я встану хлопать!, – закидає військовий на милицях товаришу на кріслі колісному, коли затихає пісня. Сам Володимир – лучанин, ветеран війни, втратив обидві кінцівки ніг та пересувається на кріслі з електроприводом. Вправно керує ним і собою, жартує, залюбки фотографується, часом мовчить.

– Знаєте, чим ще наш гурт особливий? Бо всі ми любимо військових. Як не чоловік у ЗСУ, то кавалер. А дві – ще у пошуку, бо найкращі чоловіки зараз там, на фронті.

– То подавайте надію!, – озвався голос із залу.

– Рахуйте крайніх зліва!, – не розгубились «Хорошухи».

Шепель уклінно дякує захисникам співом, усміхом, своїм життям – за життя кожного, хто поліг, кожному, хто втратив, і кожному – із присутніх. Бо плач свободи ще не дав нікому, а хто борець, той здобуває світ.

– Нехай під синьо-жовтим прапором свободи наша українська пісня лунає від заходу до сходу, завдяки вам!, – із вдячними обіймами намистинами розсипались поміж захисниками «Хорошухи».

Потому тривав «медовий» тренінг. Майстриня з Княгининка Ірина Сардак роздавала творче приладдя та ароматну вощину для виготовлення свічок.

– Хлопці, та це як вареники ліпити, – зметикував отець Степан, медичний капелан.

– Юра, сильно не катай, бо ще задимиться!», – сміються поміж собою чоловіки, згортаючи вощину теплом своїх долонь.

Фінальна локація – кінний клуб «Антарес». Його натхненна керівниця Антоніна Гордійчук, здається, і сама має у грудях благородне коняче серце. Вона знайомить гостей з кіньми, серед яких є й ті, що пережили війну разом з людьми. П’ятеро таких евакуйованих вихованців проживають на фермі без будь-яких залучень до роботи чи іпотерапії (лікування через верхову їзду та контакт із кіньми), якою славиться «Антарес», адже самі потребують підтримки людей.

«Коні відверті і чесні. Вони знімають стрес, допомагають синхронізувати роботу м’язів, лікують самим теплом свого тіла», – пояснює Антоніна, розповідаючи про іпотерапію та іповенцію, як справу свого життя та однойменної громадської організації «Антарес». Тиша у стайні особлива, об’ємна і жива – сповнена диханням коней, тихим хрумканням сіна, переступами копит. В той час блакитноока Люся раз у раз визирає зі стійла, спостерігаючи гостей. «Вона у нас як камера спостереження, непоміченим повз ніхто не пройде», жартує господиня.

– Ну, ти головне тримайся добре!, – підбадьорюють товариша чоловіки, який відставив милиці і пробує себе в сідлі.

– Не втримався – назад в травматологію!, – гучно регоче інший, і сміх розливається в повітрі. Військові їздили верхи, хтось катався бричкою, інші просто гладили тварин, стиха промовляючи до коней.

А вже за кілька хвилин осінній дощ зігнав усіх під альтанку, де чекали свіжозварені на вогні вареники.

Поїздка завершилась спільною вечерею, обіймами та обопільними словами вдячності. Донедавна незнайомі люди розходилися вже як добрі друзі, що буває, коли виконуєш роботу з серцем.

Від імені Волинської ОВА висловлюємо щиру вдячність усім, хто став співорганізатором туристично-реабілітаційної мандрівки для українських захисників: «MULTI COOK» і Володимиру Матвійчуку, мережі кафе «Сулі Гулі», ГО «Бібліоволонтери», бібліотеці-філіалу №10 та керівниці Аллі Фень, «БФ Волинський спротив», колективу «Хорошушки» і Вікторії Мельничук, кінному клубу «Антарес» та Антоніні Гордійчук, директорці БК с.Шепель Оксані Козловській.

Від імені Волині – слова глибокої вдячності і шани кожному захиснику і захисниці України. Дякуємо за життя.