Стежинами предків: як ремеслами та волинським фольклором реабілітовували воїнів України
«Майстер лише направляє, а форму творить сама людина. Загадайте найсокровенніше бажання. Ваша форма наповниться змістом», – провадить майстер за гончарним кругом. За спиною у грубі тріскотить вогонь. Навколо кільканадцять схилених голів, що спостерігають, як з непевного шматка глини формується горня. Справжні чоловіки не бояться забруднити руки – ні ворожою кров'ю, ні червонястим мулом глинотерапії.
Першим до справи береться Олександр. Міцної статури чоловік, руки якого звикли до праці та зброї. І ось зараз з-під широких долоней його формується щось крихке, майже живе. Глина горнеться до рук, обертається гончарний круг, відбувається магія творення.
Дику глину майстри часто викопують самостійно. Після етапів обробки матеріал готовий до роботи. Вироби випалюються у печі близько 14 годин та опісля стають надзвичайно міцними.
Кожен із присутніх на майстер-класі чоловіків – військовий. Усі вони проходять лікування та реабілітацію в медичних закладах Волині.
Тернопіль, Дніпро, Кропивницький, Харків, Вінниця, Хмельницький, Рівненщина, Львівщина, Одеса, чимало волинян. Дика глина України, обпалена вогнем війни.
«Загадайте бажання», – нагадує майстер. «Перемоги», – чується від кожного.
Третя поїздка туристично-реабілітаційної програми від Волинської ОВА зібрала найбільшу кількість учасників. Двадцять вісім воїнів з різних куточків України. Хтось жартує, опираючись на милиці, дехто мовчки носить свої шрами у собі. Кожен із них вартий того, аби розповісти їх історію.
Як-от два Миколи із 14-ї ОМБр. Один із волинської Копачівки, другий із села Липняжка Кіровоградської області. Разом воювали на луганському напрямку, доки наприкінці листопада 2022 року Микола з Копачівки не отримав кульове поранення обох ніг. Сто п’ятдесят метрів тягнув пораненого кіровоградський побратим. А рік потому, волею випадка, обидва Миколи стрілись на сходах волинського госпіталю, де кожен нині загоює свої рани.
Сьогодні ж стежками предків у музеї-скансені в Рокинях військових водить енергійний пан Петро. Він знає усе і трохи більше про кожну із 200-річних хаток, що розповідають про звичаї та побут волинян у 19-20 століттях. Жваво наспівує уривок з оперети, героя якої з гулянки зустрічає жінка із качалкою в руках. «Та й зараз часом буває», – зі смішком докидає володимирчанин Ігор. Найголосніше регочуть одружені.
Опісля екскурсії, виготовлення брелоків зі шкіри та гончарства, усіх чекав козацький куліш, зготований на вогні. А також знайомство із княгининівським співочим колективом. «Нема цвіту гарнішого, як квітнуть барвінці. Нема роду міцнішого, як ми українці» – щедрі голосом та душею волиняни з вдячністю дарували свій спів захисникам.
Дехто з них зустрічав воїнів у будинку культури Княгининка на початку поїздки. «А чому назва Княгининок?» – поцікавився хтось із хлопців. «Це наша історична назва. Доки у 1965 році селом не проїжджав Хрущов. Что ето єщьо за Княгінінок? Какой здєсь совхоз? Маяк? Вот пусть і будєт образцовий Маяк», – розповіла історію села директор БК Вікторія Мельничук.
На другому поверсі будинку культури розташований музей традиційних іграшок Волині. Екскурсовод-лялькар Андрій Бондарук повідав історію їх творення та ужиток. Цікавий факт, що керамічні брязкальця часів Київської Русі археологи знаходили на території поселень скандинавських народів. Експозиція іграшок інтерактивна, тож після екскурсії кожен з воїнів міг оглянути вироби. І ось уже на підлозі крутилась дерев'яна дзиґа, хтось розмахував журавлем-клацалкою з коментарем «кацапу в окоп зручно закидати», а посеред кімнати – двоє зі сміхом зійшлись у поєдинку..
«Дякую. Час – це найважливіше, що зараз може бути. Дякую, що приділили нам час», – найдорожчі слова, які можна було почути по завершенню поїздки.
Дякуємо вам, Захисники!
Принагідно Волинська ОВА висловлює вдячність за роботу і час кожному учаснику, хто упродовж трьох тижнів долучався до цієї події: фахівцям відділу туризму та курортів профільного департаменту облдержадміністрації, екскурсоводам, майстрам-ремісникам Віктору Дудко і Олегу Яровому, жителям та діячам культури Княгининівської громади, учням і викладачам луцького ліцею № 18, представницям ГО «Університет третього віку», Ківерцівському центру позашкільної освіти, працівникам бібліотеки № 10 та музею історії сільського господарства Волині-скансен.
Дякуємо за ваш вклад, ініціативу та щиросердне бажання підтримати наших воїнів.
Попередня