Дорогі співвітчизники!

День Державного Прапора напередодні Дня Незалежності ми з вами відзначаємо абсолютно не випадково. Логіка в цій послідовності – залізна.

Саме під синьо-жовтими кольорами з покоління в покоління ми, українці, боролися і боремося за власну свободу і волю України. Сто років тому це знамено стало офіційним стягом Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, які об’єдналися в соборну державу. Його решетили ворожі кулі у національно-визвольних змаганнях. За нього карали Сибіром в епоху шістдесятників. Та з ним ми добилися зрештою  Незалежності і відновили власну державу 27 років тому.

З ним захищали барикади на Майдані і ним вкривали загиблих Героїв Небесної Сотні. За цей  прапор окупанти вбивали патріотів на Донбасі. Володимира Балуха окупаційна влада в Криму засудила лише  за те, що над своїм будинком він підняв український прапор.

Під небесним і пшеничним кольорами наша армія дві тисячі чотирнадцятого року звільнила від окупантів більшу частину окупованого Донбасу. Синьо-жовті стяги майорять  над звільненими містами і селищами, на бойових машинах, блокпостах, над бліндажами. Вони не лише нагадують про обов’язок захищати рідну землю. Вони стали для наших воїнів оберегами і символами нашої з вами спільної майбутньої перемоги. 

У Національному музеї історії України у Другій Світовій війні є величезна експозиція, в якій зберігаються 43 сучасних стяги,  пропахлі димом та посічені кулями. Кожен з них має свою бойову історію. Серед них – прапор, який установили над входом до старого терміналу  Донецького аеропорту. І прапор, що височів над позиціями
93-ї бригади Збройних Сил України на шахті «Бутівка-Донецька».

Державний Прапор – животворне та об'єднуюче начало. Він, незалежно від національності, мови, релігії гуртує нас в одне єдине ціле – українську політичну націю. Він об’єднує українців усього світу.

Таким самим символом, як Прапор, Герб та Гімн, для нас є й мова. Ось чому протягом свого президентства я разом з парламентом та урядом втілюю послідовну стратегію підтримки української мови. Її стає дедалі більше і більше, вона наповнює собою радіо, телебачення, кінематограф, книгарні. Про те, що чотири роки тому, ми навіть мріяти не могли. До мови повертаються ті, хто колись від неї відійшов. Її опановують ті, хто раніше не знав. Радіючи цим позитивним змінам, я хотів би щиро подякувати російськомовним громадянам України за розуміння і сприйняття наших зусиль із розвитку державної мови.

Ми всі – патріоти України, лише про любов до неї кожен промовляє своєю рідною мовою. Днями соціологи оприлюднили дані опитування, яке тішить і приємно вражає показниками патріотизму українців та гордістю за своє українське громадянство.

Це точно, чого не очікував побачити ворог.

Утім, цифри лише підтверджують те, що ми  душею відчуваємо в повсякденному житті, будуючи нову країну та захищаючи Україну від агресора.

Саме в місті Дніпро і в області весною чотирнадцятого стався корінний злам у нашій боротьбі з російським планом із розчленування та знищення України. Саме мешканці цього краю, спадкоємці козацької слави, одними із перших стали на захист територіальної цілісності країни. Тут, так і не народившись, безславно загинула так звана Новоросія.   

Коли кілька тижнів тому я повідомив своєму офісу, своїй команді, що цього року традиційне підняття прапору вперше пройде не в Києві, а відбудеться у Дніпрі, ніхто з моєї команди навіть не спитав чому, бо ця ситуація є абсолютно очевидною. Тому що – Дніпро, і цим все сказане!

Десятки тисяч жителів Дніпра та Дніпропетровської області стали на захист Вітчизни у лавах Збройних сил, Нацгвардії, а попервах – і у лавах добровольчих батальйонів. Молодший сержант 25-ї дніпропетровської бригади Сергій Маковей, родом з Кривого Рогу, встиг взяти участь у звільненні десятків міст сіл та селищ на Донбасі. І загинув у серпні чотирнадцятого року біля Жданівки на Донеччині. І саме прізвище Маковей, до речі, співзвучне із легендарними старозавітними братами Макавеями, які підняли повстання проти чужинців на захист свого народу.

Син десантника – Данило Маковей теж обрав військову професію. Він ліцеїст Київського військового ліцею імені Богуна. Війна забрала в Данила батька, а важка хвороба – і маму. Хлопцем зараз опікується дядько Вадим Ляшенко, теж учасник бойових дій.

Данило – це той самий юнак, який щойно разом зі мною піднімав Державний Прапор. Дякую, Даниле!

І перед тобою, Данило, і перед воїнами, і перед усім народом хотів би поділитися переживанням, яке не полишає мене за жодних обставин. Яке давно мені на дає спокою. І не було жодного дня, щоб я про це не згадував. Чи коли отримую зведення з фронту, чи коли підписую Укази про нагородження загиблих українських героїв. Чи коли, і це особливо важко, коли зустрічаюся з мамами, дружинами, дітьми полеглих у боях хлопців і дівчат. І зараз про це думаю, коли дивлюся на цей наш прапор, з яким наші воїни йдуть проти ворога.

Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ті слова були сказані. Не важлива і образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко.

Шкодую, що породив завищені очікування. Я щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилась. І прошу за це вибачення.

Це для мене дуже серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів і до своїх обіцянок. Дякую вам за це розуміння. Країна вимагає чесної і відвертої розмови.

Я з цього  зробив висновки. Із самого початку слід було націлити усіх на тривалу та виснажливу боротьбу за те щоб звільнити кожен клаптик української землі.

Багато хто з нас весною чотирнадцятого не усвідомлював реальної глибини тієї катастрофи, яка сталася ще до війни. Українське військо, українську армію знищували: роззброїли, роздягнули, розікрали, розтягли.

Багато хто з нас ситуацію розглядав як заколот сепаратистів в  2014-му. Так, штучний. Для цього не було ніяких приводів. Так, організований із Москви. Так, нею профінансований. Так, озброєний з росвоєнторгу… Але все ж таки заколот. І лише згодом стало зрозуміло, що це ніякий не заколот – це чергова повномасштабна російсько-українська війна.

Ми доволі швидко зібрали в кулак всі наявні на той момент ресурси. За лічені тижні звільнили від бойовиків величезну частину Донбасу, десятки міст, сіл, селищ, мільйони людей були звільнені. І це сталося саме тому, що АТО реально наблизилася тоді до переможного фіналу. Росія в серпні вдерлася на територію України вже своїми регулярними підрозділами! А це вже докорінним чином змінило військово-стратегічну ситуацію… І всі наші розрахунки щодо ресурсів, щодо часу, щодо інтенсивності операції були зруйновані.

Шлях був і є лише один. І цей шлях дуже простий. Нам з вами спільно, дорогі українці, будувати сильну армію, здатну тримати оборону супроти набагато чисельніших збройних сил Росії. Причому не лише на Донбасі, а по всьому величезному периметру кордону з Росією. І друге – заручитися міжнародною підтримкою і забезпечити санкційний режим, який трохи вправляє мозок агресору та стримує його. Це те, що я прошу у наших партнерів – єдності у всьому світі і солідарності з Україною. Цей шлях виявився з одного боку результативним та ефективним, з іншого, і це правда – довгим та виснажливим.

І нічого ми не прагнемо більше, ніж миру. І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці. Я хочу твердо наголосити – мир обов’язково настане на нашій землі. Мир, а не здача суверенітету. Мир, а не зрада. Забезпечити цей мир може єдність українського народу, боєздатне українське військо,  яке день за днем стає все сильніше і сильніше. І впевнений, що спільними зусиллями суспільства і відповідальної за обороноздатність влади ми це точно зробимо.

Для нашої армії важливими є і ракети, і гармати, і танки, і літаки. Але так само необхідним залишається і наш український прапор, який нас всіх об’єднує. Прапор, який всіх нас веде до перемоги.

Шановні співвітчизники!

Наші головний обов’язок і велика відповідальність перед загиблими, перед нинішнім та прийдешніми поколіннями – зробити усе можливе, щоб синьо-жовтий прапор одвічно майорів над усією  Україною.

Разом ми гідно здолаємо усі труднощі.

Ми точно переможемо!

Бо ми великий і єдиний європейський народ, український народ!

Щиро вітаю усіх із Днем Державного Прапора!

Вітаю вас із прийдешнім Днем Незалежності України! Сподіваюсь завтра, коли ми святкуватимемо День Незалежності, більшість із вас буде мати можливість подивитися військовий парад на честь Незалежності. Вітаю вас з цим!

Слава Україні!