Волинська область знаходиться в північно-західній частині України. На півночі її проходить державний кордон з Республікою Білорусь протяжністю 195 кілометрів, на заході – з Республікою Польща – 135 км. На півдні Волинь межує з Львівською, на сході – з Рівненською областями України. Утворена область в нинішньому територіальному поділі в грудні 1939 року.

Площа Волинської області – 20,2 тисячі квадратних кілометрів, що становить 3,3 відсотка території України.

В краї є 4 міста обласного /Луцьк, Ковель, Нововолинськ, Володимир-Волинський/ і 7 районного підпорядкування, 16 адміністра­тивно-територіальних районів, 22 селища міського типу, 1049 сільських населених пунктів.

Населення Волині на початок 1997 року складає 1076 тисяч чоло­вік або 2,7 відсотка від загальної кількості тих, хто проживав в Україні, в тому числі 559 тисяч міського, 517 тисяч сільського. За національним складом населення поділяється так: 94,3 відсотка українці, 4,4 відсотка – росіяни, серед інших – поляки, чехи, словаки, німці, євреї і т.д.

Найбільшим за чисельністю жителів є обласний центр – Луцьк, населення якого налічує 220 тисяч чоловік. Територія міста – 56 квадратних кілометрів, або 5600 гектарів. Інші за кількістю населення міста мають: Ковель -73 тисячі жителів, площу 4731 га, Но­воволинськ – 61,7 тисячі жителів, в т.ч. селище Жовтневе – 5,6 тисячі, площу 1732 гектари, Володимир-Волинський – 42600 жителів, площу 1719 га.

Клімат – помірно континентальний, В середньому за рік випадає 560-620 мм опадів. Середня температура липня – плюс І9°С, січня – мінус 5°С.

За природними умовами Волинь ділиться на три зони: північно-поліську, південнополіську й лісостепову. Найбільшою є північнополіська зона, яка займає три четвертих території області. Характер­ною особливістю цієї зони є рівнинна низина, яка здебільшого покри­та лісом і болотами. Південнополіська і лісостепова зони розташо­вані на Волинсько-Подільській височині, що характерна хвилястим рельєфом і пагорбами різної висоти.

Найвища точка Волині знаходиться біля села Бужанка Горохівського району – 292 метри над рівнем моря. Найнижча – 139 метрів – поблизу гирла річки Стохід, там, де вона впадає в Прип”ять.

В піснях Волинський край поетично називають голубооким. Дійс­но тут є 220 великих і малих озер. Найбільші серед них – Світязь, Пулемецьке, Турське. Налічується майже 130 річок і річечок. На Півночі тече ріка Прип”ять з притоками Вижівкою, Туріею, Стоходом. Однією з них є річка Стир, яка пересікає своїм руслом обласний центр. Всі ці ріки несуть свої води в Дніпро, а далі – в басейн Чорного моря.

На заході області вбирає в себе ряд приток ріка Західний Буг, яка несе свої води в басейн Балтійського моря. Отже, через Волинь проходить водорозділ між річками басейнів двох морів. Загальна про­тяжність річок на території області становить понад три тисячі кілометрів. В озерах, річках, інших водоймах Волині водиться 35 ви­дів риб, зокрема, короп, карась, лящ, сом, окунь, вугор, лин, судак, щука, марена, товстолобик і т.д.Волинь – уся в гаях і лісах. Понад 700 тисяч гектарів тут зай­мають хвойні і змішані ліси, зелені насадження. Найбільш поширені лісові породи – сосна, ялина, дуб, береза, вільха, граб, ясен, клен та інші. Зустрічаються унікальні породи дерев: модрина євро­пейська, дуб черешковий і червоний, кедр сибірський, пірамідальна і кульоподібна туя. Тваринний світ представляють лосі, благородні олені, косулі, зайці, дикі кабани, вовки, лисиці і рідкісні – зубри, бобри, видри, чорні лелеки, сірі чаплі, фазани, тетеруки, глухарі та інші.

Ретельно оберігає для нинішнього і прийдешніх поколінь реліктові види фауни і флори, неповторний світ поліської природи створений десять років тому Шацький національний парк, який розкинувся на площі понад 32 тисячі гектарів.

Багата область різноманітними мінерально-сировинними ресурса­ми. В південно-західній частині розробляються поклади кам’яного вугілля, що відносяться до Львівсько-Волинського басейну. Близько 7 млрд. кубічних метрів газу розвідано в Локачинському родовищі. Ряд родовищ самородної міді виявлено на Ратнівщині. На півночі області є поклади жовтих і зернистих фосфатів. В озерах знаходять­ся значні запаси (понад 61 млн.тонн) сапропелю – цінної сировини, яка використовується як добрива, кормові добавки для підгодівлі худоби, а також в медицині. Родовища карбонатної сировини оцінюються в 29 мільйонів тонн. В господарствах використовують виготовлене із місцевої сировини вапно, карбід. Промислове значення мають поклади базальтів. У польській зоні краю є значні родовища торфу, гончарної глини.

Волинь – древня земля, невід’ємна частина України. Ряд істо­риків вважають, що її назва походить від міста “Велиня”, про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Велинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, побли­зу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Згадує народ “валінана” арабський мандрівник Аль-Масуді, що жив в Х столітті. Волинянами-дулібами називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип”яті.

Першу писемну згадку про волинян в історичних джерелах дав­ньої України-Руси знаходимо в найдавнішому літописі – “Повісті ми­нулих літ”, де вказується місце проживання тодішніх волинських племен: “…бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни”. 1 далі: “Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни…”.

В різні часи Волинню називали різні території. Двісті років тому була утворена Волинська губернія, яка включала нинішню Волинську, Рівненську, значну частину Житомирської, Кременецького району Тернопільської областей.

Волинь багата різноманітними пам”ятками археології, зокрема, часів пізнього палеоліту /від 15 до II тисяч років тому/, коли після відступу льодовиків з”явились на цій землі групи людей. Пам”ятки доби пізнього палеоліту виявлені в Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка… Значна кількість мезолітичних пам”яток, тобто середнього кам”яного віку /ІО-6 тисяч років тому/, виявлена в се­лах Лютка, Самари, Невір, Люб”язь, Ветли, Мала Осниця, Розничі. Численні пам”ятки неоліту /5-4 тисячі років тому/ знайдені архео­логами в Луцьку /Красне, Гнідава/, Голишеві, Гіркій Полонці. Посе­лення волинської неолітичної культури були в селах Карасин, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Лахвичі, Люб”язь, Стара Вижівка, Тур та інших.

В часи енеоліту /мідно-кам”яного віку, 4-3 тисячі років тому/ на Волині були поселення ленпельської, трипільської, лійчастого посуду та інших культур в Луцьку, селах Зимне, Голишів, Лице, Мая­ки, Лежниця, Литовеж, Невір, Сераховичі, Бужковичі, Згорани… Численні археологічні пам”ятки краю, що відносяться до бронзового віку /ХVШ-VШ століття до н.е,/, вивчені в Берестечку, Торчині, Луцьку /Гнідава/, Лищі. Серед них характеризують волинську групу тшинецько-комарівської культури 96 поселень, 14 могильників та інших пам”яток. Залізний вік /ІХ-Х століття до н.е./ залишив пам”ятки у Володимирі-Волинському, в селах Зимне, Рованці, Городок, Кульчин, П”ятидні, Торчин, Забороль, Гірка Полонка…

Давньослов”янський період Волині /І ст.до н.е. – IX ст.н.е./ теж багатий різноманітними пам”ятниками. Серед них найбільш глибо­ко вивчені городище в с.Зимне Володимир-Волинського району, посе­лення сіл Боратин, Новостав, Гуща, Гірка Полонка, Малев, Любомль, Лежниця, Рокині та інших. Знайдено цінні скарби, особливо срібних речей, що відносяться до ІУ-У століть, в с.Качин Камінь-Каширського району, а також скарби в селах Борочиче, Брани, Ласків, Лудин, Сераховичі. Так, у борочицькому скарбі /загальною вагою близько 50 кг було понад 1500 римських золотих і срібних монет. В бранівському скарбі знаходилися римські медальйони, багато срібних монет.

В Іпатіївському літописі під 981 роком зазначається, що земля дулібів-волиняк входить в Київську Русь. Князь Володимир Великий /Святий/ заклав місто неподалік від давнього городища Велинь й назвав його Володимиром. У “Повісті минулих літ” згадується, що в 988 році князь Володимир Святославович віддав це місто своєму синові Всеволоду в удільне володіння.

Місто Володимир стає не тільки політичним, а й релігійним центром князівства. Звідси християнство, яке вже тут було вJK ст., поширювалося на землі інших племен,

Розвиваються й міцніють міста краю. Так, в Іпатіївському лі­тописі Луцьк вперше згадується 1085 року, Бужськ, Перемиль, Турійськ, Шепель – 1097 p., Чорторийськ – ІІОО p., Устилуг – 1150 p., Камінь – 1196 p., Любомль, Рай – 1287 p. Значення їх підкреслюється історичними згадками про них. Зокрема, в давньому літописі Воло­димир називається 105 разів, Луцьк – 33, Любомль – 5, Турійськ -З рази.

Першим волинським князем, який перебував на “княжому столі” у Володимирі, згущується Всеволод Володимирович /988p./, згодом – Святослав Ярославович, Олег Святославович, Святополк Ярославович та інші. Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині понад 200 років, започаткував внук Володимира Мономаха князь Ізяслав, який княжив у Володимирі в ІІ36-ІІ54 роках. Волинь з 1157 року відокре­милася в самостійне від Києва князівство. Князь Мстислав Ізяславович споруджував тут храми, зміцнював князівство.

Величі і могутності набула Волинь за князя Романа Мстиславови­ча /117І-І205/, полководця, будівничого, дипломата. Він захищав край від нападів з півночі ятвягів, литовців, а з півдня – половців, будував і зміцнював фортеці в Берестє, Кобрині, Любомлі, Ратно, Камені.

В 1199 році Роман Мстиславович приєднав до свого князівства Галичину. Постала могутня Волинсько—Галицька держава, яка була значною політичною та економічною силою. Літопис називає князя Романа Мстиславовича мудрим правителем, який “одолів усі погансь­кі народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих”.

За князя Данила Галицького /І205-І2Є4 pp./, сина Романа, Во­линське-Галицька держава мала великий авторитет у Європі. Данило був визнаний королем й посилював могутність князівства, він мужньо відбирав усі зазіхання угорців на Галичину.

Увійшов в історію Волині як князь-книжник і філософ Володимир Василькович /І269-І289 pp./. Він за двадцять років свого князюван­ня дбав про розвиток міст, будував церкви і монастирі, писав і роз­давав книги. Як і його дід Данило, мав титул “короля Руci і князя Володимирії” волинський князь Юрій І /ІЗОІ-ІЗІ5 pp./. В 1340 році волинські бояри проголосили князем Любарта, сина Великого князя Литовського Гедиміана, Любарт прийшов на волинський престол вже будучи одруженим з княжною Бушею – дочкою луцького князя Лева. Як волинський князь, Любарт правив майже 50 років, правив за традиція­ми і законами своїх попередників.

Проте за наступників Любарта Волинь поступово переходить під Литовське князівство. Вища на той час давня українська культура переймається литовцями, а давня українська мова стає другою офіцій­ною мовою Литви. Польські королі розширюють свою експансію на схід, відірвавши західну частину Волині. Після Люблінської унії 1569 ро­ку шляхетська Польща захоплює всю Волинь і створює Волинське воє­водство, де проводить політику національного і релігійного пригноб­лення.

Боронило батьківську віру і звичаї українське козацтво. Народ повставав проти наруги поневолювачів. В І592-І593 роках волиняни були в загонах повстанців Христофора Косинського, в І594-І596 ро­ках – серед козаків Северина Наливайка, який 1595 року на деякий час здобув місто Луцьк. В боротьбі проти національного і релігій­ного утиску велику роль зіграло Луцьке православне братство, ство­рене 1617 року при Чеснохресному монастирі і церкві. Волиняни брали найактивнішу участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років. На її початку загони великих повстанців очолив Федір Липка. В козацьких військах під хоругвами і булавою гетьмана Бог­дана Хмельницького волиняни воювали за свою волю і віру, вони пережили трагедію Берестечка, раділи своїм перемогам над понево­лювачами. Постала в боротьбі українська держава згодом зазнала руїн. На Волинь почали повертатися старі порядки, відтак ще біль­шими стали національні і релігійні утиски. Патріоти краю, такі як Данило Братковський та інші, боролися за приєднання Волині до Гетьманщини і створення єдиної української держави. 1702 p. поне­волювачі схопили і стратили Д.Братковського.

В 1704 році проходив Волинь із своїм військом гетьман Іван Мазепа, 1768 року захопила цей край і стихія гайдамацького повстання, названого Коліївщиною.

З другим поділом Польщі 1793 року частина Східної Волині ві­дійшла до складу Російської імперії, а в 1795 році, після третього поділу, – вся Західна Волинь увійшла до Росії. Була утворена Во­линська губернія.

Ударні армії російських військ знаходились на Волині під час наполеонових війн І8ІО-І8І2 років. У 1831 році після повстання по­ляків царський уряд ліквідував багато польських шкіл, а згодом /в 1839 році/ і церковну унію.

Царськими указами і різними цирку­лярами 1847, 1863, 1876 років заборонялися українська література, друкування україномовних книг.

Ще в 1847-1848 роках на Волині, як і в усій Правобережній Україні, було проведено інвентарну реформу, що мала закріпити за селянами землю, якою вони користувалися. За реформою 1861 року селяни викуповували цю землю за цінами в декілька разів вищими від реальних, що викликало опір й відчайдушні виступи, повстання проти влади.

Друга половина XIX століття характеризується значним промис­ловим розвитком краю, створенням нових підприємств. В 1873 році було побудовано залізницю Здолбунів-Ковель, в 1877 році Люблін-Ковель.

Внаслідок впровадження на початку XX століття столипінської аграрної реформи у волинських селах за 10 років переселено на ху­тори 14 відсотків селянських дворів. Тоді значка кількість землі була власністю поміщицьких господарств.

В роки першої світової війни через Волинь декілька разів проходила лінія фронту між російськими, з одного боку, і австро-німецькими військами, з другого. В червні 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова прорвали фронт, зай­няли Луцьк і відтіснили австро-німецькі війська на лінію річки Стохід. Більше року протримався фронт на цій лінії, внаслідок цього було знищено багато довколишніх населених пунктів.

Революційна віхола на початку 1917 року в. Росії, повалення самодержавства сприяли утворенню /березень/ в Україні Центральної Ради на чолі з М.Грушевським. З утворенням УНР відновлювалась українська державність. Після захоплення влади в Росії більшовикам розпочався їх наступ на Україну. На Волині радянську владу прого­лошувала 126-та дивізія під командуванням прапорщика О.Дмитрієва, в якій переважний вплив справляли більшовики. У 1918 році Волинь була окупована німецькими військами, В грудні 1918 року в Луцьку й інших містах знаходилися військові сили Директорії. З травня І919 року Волинь окуповують поляки, яких у липні 1920 року відтіснили червоноармійці.

У вересні 1920 року край потрапляє під польську окупацію, майже на двадцять літ прикриту Ризьким договором 1921 року. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку. Забороняється укра­їнська мова в державних установах, школах. Землю роздають польським колоністам-осадникам. Численні страйки, виступи населення проти влади придушуються.

Вкрай низьким був життєвий рівень населення на Західній Украї­ні. Влада намагалася за будь-яку ціну втриматися, посилюючи репре­сії. Відомо немало судових процесів над членами найбільш впливових політичних сил, що боролися проти тодішнього окупаційного режиму, зокрема, ОУН і КПЗУ.

Внаслідок підступного акту Молотова-Ріббентропа по суті було розв”язано другу світову війну, поділено сфери впливу. 1 вересня 1939 року гітлерівці розпочали окупацію Польщі. 18 вересня цього ж року в Луцьк вступили частини Червоної армії, відтак встановлено ряднську владу. 4 грудня 1939 року увворюється Волинська область. Поряд з такими діями, як впровадження української мови, розвиток системи освіти, охорони здоров”я розпочалися насильницька колекти­візація, а також політичний терор.

22 червня 1941 року Волинь однією з перших зазнала віроломно­го нападу гітлерівської Німеччини. Імена прикордонників українця Івана Пархоменка, білоруса Петра Старовойтова, росіянина Василя Петрова, які загинули в перші дні війни, відбиваючи шалені атаки ворога, згодом були увіковічені в назвах волинських сіл. Під силь­ним натиском переважаючих сил фашистів відступили частини розмі­щеної на Волині 5-ї армії. 8 липня 1941 року область повністю оку­пували гітлерівці. Принагідно скажемо, що вже в перші дні війни енкаведисти розстріляли в”язнів Луцької, Ковельської тюрм, у тому числі й тих, кого затримали лише за дрібні побутові порушення.

Війна принесла на Волинь неймовірні страждання й руйнації. Фашисти знищили 165300 жителів області, понад 20 тисяч волинян вивезли до Німеччини на каторжні роботи. Спалено і понищено 107 сіл. Пограбовано і вивезено цінну сировину, майно підприємств, господарств, багатьох громадян.

Звірства окупантів викликали активний рух опору. До весни 1942 року в області вже сформувалося сім місцевих партизанських загонів, а всього ж в роки війни діяло більше 50 загонів й з”єднань.

З 1942 року на Волині почали створюватися бойові сили Української Повстанської Армії. На її території діяли сотні, курені, рої воєнної округи “Турів” групи УПА-Північ, які формувалися в основ­ному з місцевого населення і мали його підтримку.

Початок звільнення Волині від фашистської окупації настав у січні 1944 року в результаті наступальної операції 13-ї армії 1-го Українського фронту. 2 лютого було очищено від німецьких фашистів місто Луцьк, до 10 лютого – Ківерці, Маневичі. У березні 1944-го – Камінь-Каширський, Любешів. 4 липня були визволені Турійськ, 6 лип­ня – Ковель, 18 липня – Стара Вижівка, 19 липня – Любомль, 20 лип­ня – Володимир-Волинський, 21 липня – Устилуг. Визволені вони вій­ськами 13-ї, 2-ї Гвардійської, 8-ї Гвардійської, 69-ї, І і 2 тан­кових армій,

У І944-І945 роках в діючу армію було мобілізовано і кинуто на фронт 107 тисяч волинян. Тисячі з них загинули або пропали без вісті.

В повоєнні роки трудівники краю піднімали з попелу і руїн міста і села, відновлювали народне господарство.

Уже 1949 року промисловість Волині досягла довоєнного рівня. Проте на селі насильницькими методами здійснювалася колективізація сільського господарства. Багато чесних господарів під приводом ганебного “розкуркулення” було відірвано від землі, вивезено до Сибіру, в табори гулагу.

Тоталітарна система всіляко переслідувала інтелігенцію, ско­вувала свободу слова, будь-яке вільнодум”я.

Незважаючи на це, завдяки відчайдушним зусиллям трудящих у 70-х – першій половині 80-х років в області було реалізоване про­граму розвитку промисловості, шляхового будівництва, меліорації, технічного озброєння села. Виросли великі підприємства в містах, об”єкти соціально-культурної сфери на селі.

Проте розвиток економіки був далеким від світового рівня, він стримувався існуючою командно-адміністративною системою. Спроби її реформування стали початком її ж краху.

Нові демократичні умови, споконвічне прагнення українського народу до відновлення своєї держави привели до утворення соборної самостійної України, Проголошений 24 серпня 1991 року Акт про Не­залежність Української Держави з радістю зустріли волиняни.

Історичний референдум народу І грудня 1991 року абсолютною більшістю – 92 відсотками – голосуючих підтвердив їх прагнення до волі і свободи. Нині Волинь – складова частина незалежної України.