Спершу ‒ трохи астрономії. 21 грудня ті земляни, яким погода давала змогу спостерігати за зоряним небом, стали свідками надзвичайно рідкісного явища ‒ візуального поєднання Юпітера й Сатурна в один яскравий зореподібний об’єкт.  Таке трапляється, як стверджують учені, раз на 800 літ.

На думку видатного німецького астронома, математика, філософа й астролога Йоганна Кеплера (1571‒1630), саме таке поєднання Юпітера, Сатурна і, можливо, Венери було тією “Вифлеємською зіркою”, яка звістила світ про Різдво Христове й стала дороговказом для східних мудреців, котрі принесли дари новонародженому Спасителеві.

Не знаю, чи спеціально, чи випадково музична вистава Волинського державного академічного українського народного хору, приурочена до Різдвяно-новорічних свят, відбулася на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка саме 21 грудня (з релігійно-містичної точки зору випадковостей просто не існує), але навіть, якщо “увімкнути матеріалізм” і припустити збіг, то збіг цей вельми символічний і, поза всяким сумнівом “зіграв” дійству явно на користь…

Маючи нагоду щороку бачити святкові концертні програми Волинського народного хору (художній керівник і головний диригент ‒ заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник), я наперед готовий був до дива (що-що, а дивувати слухача колектив уміє). І, зрозуміло, не помилився. По-перше, зміна жанру, точніше, його поглиблення, позаяк яскраві елементи театралізованого дійства були помітні, либонь, у кожному концерті хору чи не з часу його постання на теренах Волині. По-друге, зростання  художнього рівня колективу з кожною новою програмою. І, звичайно, здатність артистів не лише створити атмосферу свята на сцені, а й гранично залучити до нього слухачів, які впродовж майже двох годин не могли відірватися від подій музичної вистави…

Сюжет? А який особливий сюжет чи сценарій може бути на сільському святі? Оце ‒ пролог, це ‒ розвиток подій, це ‒ кульмінація, це ‒ розв’язка, а це – епілог? Усе це, звичайно, є, але значною мірою виростає з загальної спонтанності того, що відбувається (говорячи сучасною мовою, у таких дійствах завжди присутній елемент “флешмобу”, імпровізації, де багато що залежить від фантазії та почуття гумору учасників). Але щоб створити у глядацькій залі ілюзію такої спонтанності й невимушеності, митцям треба неабияк попрацювати, а працелюбності хору і їхньому керівникові ‒ не позичати…

Задав тон виставі вже перший її номер (ні, вибачте, епізод) ‒ колядка “В Вифлеємі новина” (обробка Олександра Стадника, солістки Ольга Яручик та Марія Табачук). Щирість, ліричність, задушевність виконання, яскравість і багатобарвність народних строїв одразу прикувало увагу глядачів до сцени: “А що ж там далі?” А далі був “Різдвяний танець” у постановці головного балетмейстера Волинського народного хору, заслуженого артиста України Валерія Смирнова. В основу епізоду лягла інструментальна фантазія на теми “Щедрика” незабутнього Миколи Леонтовича, твору, що давно вже ‒ багато в чому завдяки славнозвісному хору Олександра Кошиця, ‒ визнаний як шедевр не лише української, а й світової музики. Одразу ніби запахло хвоєю ялинки, свічками на ній, кутею й голубцями… І згадалося дитинство, коли, попри атеїстичні часи й критику релігійних обрядів, діти все ж ходили по хатах із колядками, й щедрівками (хто не мав слуху, міг просто продекламувати усім відоме “Коляд-коляд-колядниця…”). Так і чую голоси моїх однокласників Толика Ковтуна та Вітькá Подобашева, звернені до бабусі: “Тітонько Шуро, можна заколядувати (защедрувати)?”. Не забарилися й реальна щедрівка “Ходить-походить місяць по небу” (обробка Олександра Стадника, соліст Юрій Литвинюк), і своєрідний “блок” із трьох колядок в обробці знову ж таки Олександра Олександровича ‒ “Ой в саду, саду”, “Ой на травці, на муравці” та “Ой ходила красна панна по саду” (солісти ‒ Ольга Яручик, Марія Табачук та Іван Місанчук), що стрімко перейшов у іскрометний “Козачок” у постановці Валерія Смирнова (взагалі, мистецтво переходу одного номера в інший, коли завершення одного твору стає початком іншого ‒ давня “родзинка” хору).

Не можна не сказати окремо про українську народну пісню “Тиха вода” (обробка О. Стадника), яку майстерно і зворушливо виконав соліст хору Владислав Карпов. Цей твір побутує в народі у двох мелодійних варіантах і з “двома” фіналами – трагічним і, так би мовити, “відкритим”, де невідомо, що далі сталося з героєм. І Олександр Стадник, і Владислав Карпов не пішли шляхом згаданого умовчання, а явили слухачам повний текст балади, трагізм якої (особливо нині, коли на Сході України точиться війна) вражає сильніше, аніж будь-які голосіння (а їх не бракує у фольклорі українців, на чию долю випало багато тяжких випробувань). До речі, згаданий твір (як і відомий романс “В саду осіннім айстри білі”) не обійшли увагою й “за поребриком”, зокрема в Сибіру, що не дивно – адже там і в царські, і в радянські часи перебувало на засланні чимало українців. Там створили аж два варіанти ‒ військовий (“казачий”) та “тюремний” (є свідчення, що останню версію в колі друзів любили наспівувати В. Висоцький та Б. Окуджава).

Та повернімося до музичної вистави. Наступною після “Тихої води” прозвучала українська народна пісня “Любив козак дівку” (обробка О. Стадника, солістка Марія Табачук). Несподівано свіжо сприйнялися добре відомі шанувальникам Волинського народного хору “Коло млина, коло броду” (обробка Олександра Стадника, солісти Галина Гісь та Дмитро Савчук) і жартівливий танець “Гупали” (постановка Володимира Мамчура). Щемно й задушевно лягла на слухацькі серця українська народна пісня “Ой не світи, місяченьку та й на той перелаз” (солістки ‒ Тамара Крищук та Алла Блащук), додали веселого настрою “Як була я мала, мала” (обробка О. Стадника, солістка Катерина Прусова), вокально-інструментальна композиція “Якби не Маруся” (оркестрова обробка Ярослава Писарського, соліст-вокаліст ‒ Іван Місанчук), у якій оркестранти покинули своє звичне місце, перемішавшись зі співаками й явивши теж неабияку акторську майстерність, уміння вдало підіграти партнеру. Подібний синтез (тільки вже пісні й танцю) було явлено у вокально-хореографічній композиції “Ой на горі та сосонка гуде”. Артисти ж власне балету нагадали присутнім відому з попередніх виступів “Польку-свербилівку”, а Дмитро Савчук разом із хором ‒ уперше! ‒ представили українську народну пісню в обробці Олександра Стадника “Розчешу я русі кучері”.

Варто сказати, що “Розчешу я русі кучері” – не єдина прем’єра того вечора. Окрім неї у музичній виставі вперше прозвучали згадані вже “Ходить-походить місяць по небу”, “Любив козак дівку”, “Як була я мала, мала”, “Якби не Маруся” та “Ой на горі та сосонка гуде”.

А вистава тим часом підходила до кінця. Різдвяну тему продовжила колядка “Янголи в небі” (обробка О. Стадника, солістка ‒ Марія Табачук), знову на мить повернувши автора цих років у дитячі роки, а пісня Олександра Стадника-батька на вірші Олени Шаповал та Олександра Стадника-сина “Нова радість ‒ Різдвяні свята”, що полюбилася багатьом шанувальникам хору і танець “Метелиця” в постановці Валерія Смирнова стали гідною оптимістичною кодою усього дійства.

Музичну виставу Волинського державного академічного народного хору буде повторно показано 25 грудня ‒ якраз на Різдво за григоріанським календарем. Місце й початок дійства аналогічні ‒ Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, 19.00.

                                                                                                                                                                             Ігор БЕРЕСТЮК