12 грудня у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відбувся вечір-портрет «Поле чести Євгена Сверстюка», приурочений до 90-річчя від дня народження поета-шістдесятника, філософа, літературознавця.

Про його нелегку долю, життя покладене на вівтар України дізналися студенти першого курсу Волинського коледжу Національного університету харчових технологій. Сьогодні вже мабуть немає сенсу доводити значення його творчості для народу, якому він належить. Його, на жаль, мало цінували за життя, але коли історія і згадує таких людей, то як особистість, яка була незручна для тодішньої системи. Замолоду багато хто намагається кинути виклик тоталітарному режиму, однак зберегти при цьому обличчя вдається одиницям. Євген Олександрович Сверстюк – один із не багатьох, кому це безумовно вдалося.

Незважаючи на перипетії долі, він все своє життя був відданий Україні, її народу, та Волині. Для Сверстюка – рідний це край, який не забувається ніколи, навіть у найважчих випробуваннях. Волинь приходить у снах і роздумах, сповнюючи серце солодкою ностальгією.

Студенти слухали вірші Євгена Олександровича, який казав: «Що найкраще у світі? – Волинь. Де найкращий клімат? – На Волині. Де живуть найбільші патріоти й найрозумніші люди? – На Волині». Батьківщина була для нього великою цінністю.

Намолотив я нервів добрий сніп

І вимолотив жита зо дві жмені.

Ті дві жмені жита – то десяток його науково-психологічних та літературно-критичних статей і роки його викладацької та журналістської роботи. Більше року слідство розшукувало його таємну і ворожу діяльність і, не знайшовши такої, ухвалило вважати ворожою літературну діяльність, спрямовану проти радянської зловісної влади, кинувши на неї кримінальну тінь.

Втім визнання до Євгена Сверстюка прийшло. Він вийшов на волю в 1984 році, оскільки на роботу в друкованих виданнях його не брали, тому спочатку прийшлось працювати столяром на київській фабриці індпошиву.

Із здобуттям Україною незалежності він став доктором філософії, лауреатом Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка, лауреатом премії «Світло справедливості», президентом Українського ПЕН-центру, головним редактором газети «Наша віра».

Євген Сверстюк жив так, ніби для нього жодних негараздів не було. Виходили книжки: «Блудні сини України», «Правда полинова», «На полі чести», «Писані синім крилом», «У сяйві слова», «На хвилях «Свободи», «Не мир, а меч», «На святі надій», відбувалися презентації, зустрічі з читачами. Він писав: «Мені добре, коли навколо добрі люди».

01 грудня 2014 року Євген Сверстюк відійшов у вічність. В знак пошани до нього, лучани назвали одну з вулиць обласного центру.

Вечір-зустріч супроводжували кадри з фільмів, його інтерв’ю, відеоряд з особистого архіву. Також звучали пісні на слова нашого славного земляка.