24 вересня 2026, 16:30

На Волині сформовано мережу амбасадорів безбар’єрності

На Волині сформовано Мережу амбасадорів безбар’єрності – людей, які допомагають помічати та долати бар’єри у щоденному житті. Амбасадор безбар’єрності – це людина, яка власним прикладом, комунікацією та конкретними діями допомагає поширювати культуру безбар’єрності в суспільстві.

Амбасадори пояснюють принципи безбар’єрної комунікації, діляться власним досвідом, звертають увагу на наявні бар’єри та допомагають шукати рішення, щоб простір, послуги й можливості були доступними для всіх.

Серед амбасадорів Волині – ветерани, громадські активісти, представники державної влади та освітньої спільноти, медики. Їх об’єднує спільна мета – зробити так, щоб кожна людина могла комфортно користуватися простором, послугами та можливостями незалежно від віку, стану здоров’я чи життєвих обставин.

Амбасадори безбарʼєрності у Волинській області

Амбасадор	Діяльність	Що робить/чим займається	Що для мене безбар’єрність?
Анна Єкименко-Поліщук	дієвиця культури, проєктна менеджерка проєкту «Полісся. Перезавантаження»	Особливу увагу приділяє питанням доступності та інклюзії у культурному секторі	«Працюючи у сфері культури, розумію, наскільки складно зараз працювати з темою безбар’єрності. Однак це вже наш виклик, адже чимало людей повертаються з війни, багато внутрішньо переміщених людей живуть із маленькими дітьми. Безбар’єрність – це про гідність і рівні можливості для кожного»
Людмила Тананайська	Голова ГО «Жіноча рада єдності та підтримки», лідерка руху Зе Жінки на Волині, членкиня ГО «Молодіжний простір Тандем», фахівець з супроводу ветеранів у Ківерцівській громаді	Займається питаннями рівних можливостей, підтримки жінок, ветеранів і розвитку інклюзивних громад. У громадській діяльності неодноразово стикалася зі стереотипами та упередженнями, тому добре розуміє важливість створення середовища, де людина може вільно брати участь у житті громади та реалізовувати свої можливості	«Для мене безбар’єрність – це про те, щоб кожна людина могла бути почутою, реалізовувати свій потенціал і відчувати себе потрібною у своїй громаді»
Вікторія Бабак	Учасниця ГО «Зруш Скелю»	Через внутрішні мотиви та переконання прагне робити світ кращим. Вважає важливим включати маломобільні групи населення у суспільне життя, щоб вони відчували рівність і повагу, розуміли, що їхня думка важлива і що вони не є непомітними	«Повага до гідності кожної людини, відповідальність, рівність усіх груп людей у суспільстві, професійність та наполегливість, прагнення до позитивних змін»
Євген Сивопляс	Ветеран, громадський діяч, голова ГО «Зруш скелю»	Має набуту інвалідність під час захисту України. Через діяльність ГО «Зруш Скелю» привертає увагу до проблем доступності, говорить про потреби ветеранів і людей з інвалідністю, бере участь у навчальних заходах та обговореннях того, яким має бути безбар’єрне середовище	«Розвиток чуйного інклюзивного суспільства, де ветерани і люди з порушеннями здоров’я відчуватимуть повагу, підтримку і рівність у взаємодії. Цінність у різноманітності, сприйняття інакшості, гідність у кожному метрі простору»
Анна Турчик	Учасниця ГО «Зруш Скелю»	Переконана, що великі зміни починаються з невеликих, але послідовних кроків. Вважає важливим не лише говорити про безбар’єрність, а й щодня робити те, що допомагає людям почуватися прийнятими, почутими та рівними	«Хочу, щоб, повернувшись із фронту в цивільне життя, кожен Захисник знав, що його тут чекають та поважають. Кожна людина заслуговує на гідне життя, повагу та рівні можливості. Не хочеться, щоб інвалідність ставала для людини вироком чи означала кінець її активного життя. Не людина повинна пристосовуватися до бар’єрів, а громада має ставати доступною для усіх»
Олександр Коваль	Ветеран, учасник ГО «Зруш Скелю»	Внаслідок війни отримав ампутацію правої нижньої кінцівки та користується протезом, тому на власному досвіді знає, з якими труднощами щодня стикаються люди з інвалідністю. Прагне зробити все можливе, щоб інші люди не були змушені долати ті самі перешкоди й труднощі	«Безбар’єрність – це не лише про фізичну доступність простору, а й про повагу до людської гідності, рівні можливості, коректну комунікацію та створення суспільства, у якому кожна людина почуватиметься прийнятою. Саме особистий досвід став для мене мотивацією активно працювати над розвитком безбар’єрного середовища, підтримувати людей, поширювати культуру інклюзії та сприяти реальним змінам у громадах. Прагну сприяти формуванню у громаді культури поваги, рівності та інклюзії. Мені важливо, щоб безбар’єрність стала не лише вимогою будівельних норм, а щоденною практикою у роботі державних установ, бізнесу, закладів освіти та кожного жителя громади»
Вікторія Кірик	членкиня ГО «Зруш Скелю»	Хоче поширювати культуру безбар’єрності, проводити просвітницькі заходи та сприяти доступності громадських просторів. Прагне долучитися до спільноти однодумців та разом розвивати безбар’єрність	«Кожна людина повинна мати рівний доступ до освіти, послуг і суспільного життя»
Наталія Шнит	голова ГО «Інклюзивні студії»	Працює над розвитком освітньої безбар’єрності, допомагає закладам освіти впроваджувати інклюзивні підходи. Проводить гостьові лекції для педагогів та уроки толерантності для дітей. З 2021 року займається питаннями формування гідного та коректного ставлення до дітей і людей з інвалідністю. Мріє створити в області молодіжний денний простір для людей з інвалідністю, де вони зможуть навчатися, спілкуватися та проводити час разом з однолітками	«Моя амбітна мета – створити молодіжний простір, своєрідну майстерню денної зайнятості. Дуже хочеться, щоб молоді люди з інвалідністю не залишалися сегрегованими, а мали можливість навчатися, спілкуватися та проводити час разом зі своїми однолітками»
Ксенія Кондратюк	Сімейна лікарка, тренерка з ментального здоров’я та спеціалістка з публічного здоров’я. Пропагує цілісний підхід до здоров’я – дух, душа, тіло. Проводить зустрічі з молоддю та населенням, лекції й навчання. На власному прикладі розвінчує міфи про інвалідність	Ксенія сама має інвалідність. Народилася з ДЦП у 1990-х роках, коли про інклюзію майже не говорили. Пройшла звичайну школу, музичну школу, різні гуртки та навчання в медичному університеті. Пережила окупацію, втрату дому, адаптацію в новому місті та тривалий пошук роботи, стикаючись із відмовами, які були зумовлені не професійними якостями, а упередженнями щодо її інвалідності. Її власний досвід став основою для прагнення руйнувати стереотипи, поширювати знання та формувати суспільство, у якому людину бачать передусім як особистість	«Для мене безбар’єрність – це не лише про пандуси чи відсутність фізичних перешкод. Це про глибоку повагу до кожної людини, її гідності та права жити повноцінним життям без відчуття відчуження»