З 21 по 25 квітня в Умані відбудеться Кубок України з веслування на байдарках і каное. Для веслувальників це головний старт року і можливість потрапити на Олімпійські ігри 2024, які пройдуть у липні в Парижі (Франція). Серед спортсменів, які боротимуться за олімпійську ліцензію – волинянин, Заслужений майстер спорту України з веслування на байдарках і каное, бронзовий призер чемпіонату світу Андрій Рибачок. Він змагатиметься у «каное-двійці, 500 м».

Разом зі своїм наставником Заслуженим працівником фізичної культури та спорту, Заслуженим тренером України Федором Семенюком він розповів про початок спортивної кар’єри, мотивацію, яку дає сім’я та перспективи розвитку веслувального спорту на Волині.

– Андрію, де і коли матимете можливість вибороти бажану олімпійську ліцензію?

– Минулого року ми зупинилися за крок, буквально пів секунди не вистачило, щоб вибороти цю ліцензію. Тож цього року перший етап відбору на Олімпійські ігри – Кубок України. Це змагання, які проводяться у нашій країні. Там обирають найсильніший екіпаж, який через три тижні візьме участь у турнірі в угорському місті Сегед. Саме там країни, які не взяли ліцензії, мають право її добрати.

– Хто ваші найбільші конкуренти на потрапляння на Олімпійські ігри? Як оцінюєте шанси?

– Це спорт, тож конкуренти є завжди. Найперше основними конкурентами є українські спортсмени. На Кубку буде багато екіпажів, які теж хочуть потрапити на Олімпіаду. Мрія кожного спортсмена – представляти свою країну. Тому спочатку потрібно виграти у нас. А на ліцензійному турнірі в Угорщині, спортсмени в основному залишилися такі, як ми. Тому я думаю, що в нас є дуже великі шанси вибороти цю ліцензію і гідно представити свою країну. Також хочеться показати усьому світу, що ми українці дуже сильний, працьовитий та вольовий народ.

– Питання до тренера. Скільки коштує підготувати учасника Олімпійських ігор?

– Не можна сказати скільки коштує. Бо якби це залежало тільки від коштів, то повірте, ми б знайшли кошти, щоб хлопці поїхали на Олімпійські ігри. Тут є багато факторів і треба, щоб вони всі збігалися. Так, як Андрій сказав, що для початку треба виграти Кубок України. Там є конкуренти. От в Андрія конкурент – наш ковельчанин Павло Борсук, який також братиме участь в цьому заїзді на 500 метрів. Серед конкурентів є призери Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро.

Зараз завдання – не захворіти, гарно підготуватися до Кубка, перемогти там і поїхати в Сегед. Перемога в Угорщині дасть можливість участі в Олімпійських іграх.

– Андрію, з чого розпочалася ваша спортивна кар’єра? Чи пригадуєте Ви момент, коли вперше зійшли на воду та взяли весло до рук?

– Я родом з села Уховець Ковельського району. У нас там є озеро. Вперше пішов грати з хлопцями у футбол і побачив біля нього човни та весла. Мене це зацікавило, тож я спробував. Пам’ятаю, що була дуже холодна вода, я змок. Прийшов додому, мама насварила. Після того я почав відвідувати секцію, пробувати, якось воно зав’язалося і я вже виступав на обласних змаганнях. Відразу мене побачив Федір Іванович, який зараз є моїм тренером. Тобто, почав займатися веслуванням з 11 років.

 Спогади тренера про першу зустріч з Андрієм

– Андрій вирізнявся серед однолітків. Він був високий, підтягнутий. Ми його почали залучати в Ковель, бо в нас більше людей і більша конкуренція, тож відповідно ростиме й результат. Почали брати його на навчально-тренувальні збори. Там він познайомився з Юрою Вандюком, а надалі я вирішив їх зробити екіпажем каное-двійки. І от в Ковелі були змагання – Чемпіонат України. Ми посадили їх у двійку. Вони просто фантастично відразу поїхали і я побачив, що хлопці будуть чемпіонами України. Все так і було. Вони виграли Чемпіонат та заявили про себе на всеукраїнській арені. З часом вони стали екіпажем номер один у нашій державі на дистанції 1 000 метрів. 

– Де проходять тренувальні збори?

– Андрій, Юра та Павло – в основі національної збірної. Тому зимою тренувальні збори відбуваються закордоном, а літом у Львові, Обухові та Умані.

– Яка ситуація у збірної України з човнами на чемпіонаті світу? Наскільки важливо змагатися саме на своєму? Відповідає Андрій.

– Кожен професійний спортсмен має свій човен і своє весло, спеціальну подушку для колін. Це відіграє дуже важливу роль. Бувають моменти, коли треба їхати далеко на змагання, то човни там можна брати в оренду такої ж моделі, на якій ти тренуєшся. Однак, якщо серйозні змагання, то особисті човни відправляються раніше. Адже спортсмен його знає, він на ньому тренувався, човен підлаштований чітко під нього. Тому ми їздимо на турніри з усім своїм.

– Андрію, Ви спортсмен, який виступає в збірній України майже 12 років. Що скажете про організацію роботи в команді, чи всім забезпечені?

– Так, я вже досить довго в українській збірній. Наразі Україна робить все, щоб ми показували максимальний результат, щоб виступали на міжнародній арені та заявляли про себе. Зараз час війни, ми всі це розуміємо і тому кожне зусилля та всі фінанси йдуть на боротьбу з ворогом. А спорт… Думаю, що наразі спортсменам вистачає того, що є. По-різному буває. Буває так, що човни застарілі, бо кожного року виходять нові моделі. Ми зараз змагаємося на човні, якого придбали за сприяння Федора Івановича. Якщо, наприклад, збірна Україна не може забезпечити те, що ми хочемо, то робимо це своїми силами. Але коли проходять такі змагання, як Чемпіонат світу чи Олімпійські ігри, то думаю, що зараз також буде закупка човнів під людей, які будуть у збірній.

– Федоре Івановичу розкажіть, будь ласка, які перспективи веслувального спорту на Волині та Україні?

– Десь з 2012 року веслувальний спорт на Волині є номером один. Ми найбільше приносимо залікових очок в обласну скарбничку. Волинська федерація завжди у трійці серед усіх федерацій в Україні. Зараз ми трохи поступаємося Львівщині та Полтавщині. Однак веслувальний спорт у нашій області розвивається.

– Андрію, яка медаль для вас є найважливішою?

– Думаю, що найзначущіша медаль, це коли ми з Юрою Вандюком на європейських іграх завоювали друге місце. Це дуже високі змагання. Вони проходять раз в декілька років. Це була наша перша міжнародна медаль на олімпійській дистанції. Ми тоді зрозуміли, що можемо більше і можемо добратися до Олімпійських ігор.

– Ви одружений з каноїсткою Анастасією Четверіковою. Минулого року у вас народився син. Тож як вдається поєднувати спорт та сім’ю?

– Дуже вдало! Я б не сказав, що нам стало набагато важче. Ми разом тренуємося, їздимо на збори. За можливості беремо з собою дитину. І звичайно, дякуємо нашим батькам, які допомагають з сином. Наприклад, коли ми тренуємося, мама Насті за ним доглядає. Коли в нас відпочинок між тренуванням – ми займаємося дитиною.

Так звичайно, стало менше вільного часу, але мені здається, коли є сім’я, то я здобуваю більше мотивації для себе.

– Чи хотіли б Ви, аби ваш син пов’язав своє життя зі спортом?

– Звичайно я хотів би, щоб моя дитина займалася спортом. Я порадив би усім, хто має дітей, змалку привчати їх до спорту. Тому що це найправильніше, що можна дати дитині для її розвитку. Ніхто не каже про професійний спорт – можна просто ним займатися. Це дисциплінує та добре впливає на здоров’я.

Я буду давати сину «шведський стіл», а він нехай сам вибирає, що хоче і до чого матиме хист. Я вважаю, що вибір має зробити сама дитина, а ми лише підказати та допомогти.

– Ви як титулований спортсмен, що б порадили спортсменам-початківцям?

– В професійному спорті дуже сильно на психіку впливає програш. Коли ми взяли ліцензію для країни, а на наступний рік на відборі перед Олімпіадою програли на пів секунди, здається, що так багато працювали, стільки вклали і нічого не вийшло. Однак, якщо ти поставив собі ціль, то не зважаючи ні на що, потрібно йти до мети. Ніякі фактори не повинні зупиняти. Потрібно показувати на що ти здатен і йти до кінця.