Срібний призер командного чемпіонату світу (Рим-2016), переможець конкурсу «Людина року -2017» у номінації «Спортсмен року», дворазовий володар кубка Європи і це  не всі нагороди Івана Банзерука. Уродженець Камінь-Каширщини, без сумніву, один із найшвидших скороходів України. Цього річ спортсмен претендує на участь в одному із найвищих спортивних змагань – Олімпійських іграх-2020.

У вашій скарбничці чимало нагород. Яку із них вважаєте найбільшою та найголовнішою?

Найціннішою нагородою вважаю кубок Європи, який завоював у 2017 році. Тоді я переміг в особистому та командному заліках. Змагання відбувалися у Чехії.

Розкажіть про підготовку до кубка

Готувалися як і завжди. Загалом у нас досить насичені тренування. І  на дистанції все складалося досить суперово, ще від самого початку. Я впевнено набирав швидкість та долав відстань. Був у лідерах. А після тридцятого кілометра стало цілком зрозуміло, що потрапляю у призи. Звичайно, був на емоціях, особливо, коли зрозумів, що переміг.

Чи хвилювалися ?

Так, але до моменту коли почав лідирувати, тоді заспокоївся, зосередився. Я спіймав кураж, так би мовити, адже добре розумів, що потрібно використати шанс на повну. На думці було лише одне, що потрібно стати першим.

Розкажіть  як здобули олімпійський норматив

 Минулорічний кубок Європи, Литва −2019, для мене завершився виконанням олімпійського нормативу. Далі був чемпіонат світу у Досі (Катар) там, на жаль, я не фінішував. Не зважаючи на те, що підготовка теж була сильною і не менш серйозною.

Наскільки важко виступати у незвичних погодних умовах?

Ми в таких погодних умовах ще не виступали і мабуть тому, дистанція далася дуже важко. Все досвід. Можливо, потрібно було повільніше стартувати. Ми почали в лідируючій групі  і на жаль, хто швидше рушив  − перший потрапив під сильний погодний опір. Дуже висока температура повітря була, не зважаючи на те, що  виступали  ввечері. Просто не було сонця, але більш як 30° в повітрі, все одно, своє брали.  Організм не встигав охолоджуватися. Можливо, потрібно було ставити пункти охолодження вздовж дистанції, щоб спортсмени могли обливатися. Адже траса для скороходів лежала по за межами стадіону. Було дійсно важко. Хлопці та дівчата які йшли 20, 30 км сходили з дистанції, а у нас 50 км.

Розкажіть про підготовку до Олімпіади-2020. Чи змінився графік тренувань? Чи став інтенсивнішим?

За роки тренувань та виступів у нас сформувалась своя система тренувань, тому займаємося як і раніше, поки нічого не змінюємо. Результат є. Наприклад, вже в грудні ми були на зборах у Киргизстані. Зараз вдома, а з 25-го січня їдемо на 40 днів в Анталію (Туреччина). Тож матимемо іще один підготовчий етап. Далі плануємо виступити 2-3 травня у Мінську, на командному чемпіонаті світу, а також змаганнях в Україні.

З чого складається ваш тренувальний день? Де тренуєтеся?

 Підйом в 7:00, бо вже на 9:30 перше тренування і триває воно до полудня. Займаюся, як правило, у парку чи на стадіоні. Потім обід і вже о 16:00 наступне заняття.

Кілька тренувань на день − стандартний графік?

Так, зазвичай, маємо по два тренування на день. Лише в неділю вихідний.

Коли простіше тренуватися взимку чи влітку?

Знаєте, мабуть, весною. Тоді комфортно. Влітку спека,але краще нехай буде спекотно. Коли ж зими видавалися сніжними, ми спочатку чистили від снігу доріжки, а вже потім займалися.

Це буде вже друга Олімпіада у активі. Чи відчуваєте себе сильнішим, впевненішим?

Хвилювання завжди є, адже вкладено стільки часу, сил і праці. Я завжди налаштовую себе, що потрібно показати максимально високий результат. Разом з тренером, за потреби, коригуємо розклад.

Кого із учасників Олімпіади вважаєте своїм головним суперником?

Рекордсмена світу Йохана Дені, олімпійського чемпіона Матея Тота. Серед вітчизняних спортсменів – це Мар´ян Закарницький,він чемпіон Європи. Але, це спорт  і все може бути.

Ви їздите на збори у різні країни. Чи залежить специфіка підготовки від регіону?

Так,однозначно. Якщо тренуємося в горах, то навантаження менше. Бо висота над рівнем моря спонукає коригувати свої сили. Наприклад, в Киргизстані важче тренуватися з такою  інтенсивністю, як в Україні чи Анталії.

Який особистий рекорд встановили?

 Це було у 2014 році, на чемпіонаті Європи, в Цюріху. На дистанції 50 км я виборов 5-те місце. Підготовка  відбувалася в Карпатах.

Спортивна ходьба вимагає впертості та впевненості. Чи проектуються ці риси на ваше повсякденне життя?

Напевно так. Якщо щось задумав, то завжди досягну свого.

У вас досить інтенсивний та насичений графік. Як ви відпочиваєте та відновлюєтеся?

Просто відпочиваю, сплю, іноді дивлюся кіно. У вихідні – сауна для спортсменів, а ще, два рази на тиждень обов´язковий сеанс масажу.

У повсякденному житті, якщо є вибір їхати чи йти пішки, що оберете?

Однозначно їхати (сміється).

Спілкувалась прес-секретар відділу з питань фізичної культури та спорту облдержадміністрації Наталія Марчук

Біографічна довідка:

Іван Миколайович Банзерук  − народився 1990 року  в  селі Воєгоща, Камінь-Каширського району.

Майстер спорту України міжнародного класу з легкої атлетики. Учасник  ХХХІ Літніх Олімпійських ігор, які відбувалися з 5 по 21 серпня 2016 року в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія).

21.05.2017 р. –  володар кубка Європи зі спортивної ходьби, у командному та індивідуальному заліках, Подебради (Чехія);

05.05.2018 р. – срібний призер командного чемпіонату світу зі спортивної ходьби, Тайцан (Китай);

19.05. 2019 р.  – командне золото кубка Європи зі спортивної ходьби, м. Алітус (Литва). Тут виконав норматив на Олімпійські ігри-2020 у Токіо.

Тренер − Володимир Яловик.